11.08.2008 |

КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ З УКРАЇНОЗНАВСТВА “СПИ, ЗАСНИ, МОЯ ДИТИНО!“ (перша молодша група)


Програмний зміст: - активізувати розмовне мовлення дітей, збагачувати словник виразами з українського фольклору; викликати інтерес до народного слова; виховувати любов до рідної землі, до колискової пісні, до вірша-потішки; викликати радісний настрій, освітлений добрими почуттями до національного побуту.

Матеріал: - іграшкова колиска, лялька - немовля, ванночка з водою, рушник, довга палиця, борода, зілля, шматок поролону (сало).


ХІД ЗАНЯТТЯ

Діти сидять півколом, перед ними гойдається колиска з лялькою. Чути дитячий плач.
Хто плаче? – запитує вихователь.( Відповіді дітей). Де плаче дитина? (В колисці). Що треба зробити, щоб вона не плакала? Правильно, треба погойдати її. Іди, Толю, поколиши.
Хлопчик колише, але плач не припиняється.
- А хто може погойдати дитя, ще й заспівати колискової? Може, воно тоді засне.
Хтось із дітей колише і співає раніше вивчену колискову:
Баю, баю, баю.
Дровець нарубаю.
У печі натоплю.
Буде тепло в хаті.
Дитя буде спати.
Однак немовля продовжує плакати. Всі діти співають йому колискову, а хтось один колише:
Люлі, люлі, коти два.
Коти сірі обидва.
По садочку ходять
Горобчиків ловлять.
Ой ви, коти, не гудить
Спить дитинка, не будить.

Дитя, час від часу стишуючись, замовкає лише тоді коли беруть його на руки, дають пляшечку з молоком, примовляючи, що й затишно, і Найкраще засинає вона під мамину пісню. Вихователь співає колискову на слова А.Малишка “ Спи, засни, моя дитино”.
Пригадаймо, кого тримають у колисці? Так, іще зовсім маленьких дітей, які вміють тільки лежати у сповитку і плакати. Та коли дитя підросте і починає сидіти й стояти в колисці, тоді хтось із старших розповідає йому пальчиками, маленькими ручками та ніжками.
На моє прохання діти розповідають потішки: “ Сорока-ворона”, “Ладки-ладусі”, “Куй, куй, чобіток”, ” Гойда-ша”, супроводжуючи їх відповідними рухами.
А якщо дитина не хоче втішиться “ Сорокою” чи “Ладками”, Що тоді робити мамі? Звичайно, вона може взяти й на руки немовля і почукати. Хтось із вас покаже як чукикають дітей.
Хтось бере дитину, чукиче й розповідає:
Ой чук,чук чук, пішов дід ловити щук.
Та не спіймав щучку, а спіймав онучку.
Ой, чук, чуки-на, наша доня чепурна.
В неї на головці жовті чорнобривці.

Далі вихователь ставить на стіл ванночку, відерце з водою – діти вже здогадалися, що будемо робити.
Хто з вас знає, навіщо маленьких дітей часто купають? Правильно, щоб вони були чистенькими, щоб швидко росли, а вночі міцно спали.
Садовлю у ванночку ляльку, хлюпаю на неї водою, розповідаю, що у водичку поклала гілочку верби, щоб дитя росло як з води, ще й додала листя любистку, щоб усі його любили.
Обхлюпуючи далі, примовляю:
Течи, течи, водо з мене, а я буду рости з тебе.
А ти будеш витікати, а я буду виростати.

Діти повторюють за вихователем слова, а він витирає ляльку рушником, загортає в пелюшку і знову кладе у колиску. Починає годувати, діти повторюють за вихователем:
Гу-ту-ту, гу-ту-ту, вари кашку круту.
Підсипай молочка, погодуй козачка.

Лялька спить, а з малюками на подвір’ї проводиться рухлива гра. Тут також стає у нагоді українська народна потішка:
Ходив кіт по горі, носив сало в пелені.
Та не знав, де дітки і кинув між діти.
Діти налякалися, в хату поховалися.

У кінці вихователь проводить підсумки заняття

Нет комментариев.

Отправка комментария