07.12.2010 |

КАРАНТИН — ПОРЯТУНОК ВІД ЗАСТУД?

Останніми роками все ширше розповсюджуються різноманітні простудні інфекції, ми знаходимо все нові види грипу й таке інше. В Україні екологічна ситуація особливо критична. Історичне тло їй дає ще трагедія на ЧАЕС. Окрім страшних наслідків, яких ми зазнали 1986 року, до наших часів дійшли ще й менш помітні: забруднене повітря, ослаблений організм. Тому, як закономірність, в осінньо-зимовий період поліклініки переповнені хворими на ангіну, бронхіт, грип тощо .
Одними з найпіддатливіших і найуразливіших до хвороб є дитячі організми. Тому щорічно чуємо або читаємо повідомлення в засобах масової інформації про низький рівень відвідуваності у шкільних і дошкільних навчальних закладах, про поступове закриття освітніх закладів на карантин. Щоправда, і це проблема сьогоднішньої освіти й медицини, часто діти, які перейшли бар’єр сьомого року навчання, звичним ділом уважають прогулювання уроків, а маючи знайомих чи родичів у медичних установах, легко забезпечують себе «діагнозами про застуду». Не кожну довідку є можливість перевірити. Отже, не факт, що іноді карантин є штучно притягнутим.
Хороший спосіб покращити навчання. 
Почнемо з «плюсів» зимового відпочинку. Звичайно, карантин не означає, що всі діти школи застуджені, а тому частина здорових теж повинна чимось зайнятись. Якщо одні повинні лікуватись, то інші — намагатись не захворіти. Саме час звернути увагу на свої оцінки й спробувати покращити їх.
Комусь варто дочитати кілька творів із літератури чи вивчити вірша, комусь не підкоряється геометрія, хтось не надто досконало проводить хімічні досліди, а комусь і до вступних не завадило би підготуватись. Ось і звертаються всі сили на вдосконалення й підвищення свого інтелектуального рівня. А що, коли такі канікули стануть найкращим способом забути все, щодо цього засвоїв на уроках? Усі ми знайомі з сестрицею-лінню, в якої основна фраза: «Та ще багато часу є. Ось завтра й почну. Стовідсотково. А сьогодні відпочину від усього. Хіба я мало попрацював під час навчального року?» Так от, ніколи те завтра не настає для одних, а для інших воно настає в останній день так званих «канікул». Бачимо, що з початку такий світлий «плюс» вилився у великий «мінус». Як то кажуть, «хотів зробити як краще, а вийшло як завжди». Крім того, навіть якщо школярі й візьмуться за покращення своїх оцінок, як мінімум на чотири-п’ять тем з кожного предмета вони відстануть. За той час, доки вони будуть шліфувати відшліфоване, нові сторінки підручників будуть припадати пилюкою. А наздогнати десь-колись загублене в часі зовсім непросте заняття, особливо, якщо це стосується навчання. Зникає все: матеріал, бажання, пам’ять. Це щось нагадує оповідання з нашого дитинства педагога-письменника Щ. Сагдилла «Куди робота ховається?».
Дівчинка вирішила після вечері помити посуд.
— Мамо, —сказала вона, —тепер я завжди допомагатиму тобі. І ніколи, ніколи не стомлюсь. Мати була зворушена. Вона пригорнула до себе доньку: — Гаразд. Як що так, донечко, тоді завтра перед моїм поверненням додому зроби щось у хаті. Що саме — побачиш сама. — Добре, мамо, я все зроблю, тобі нічого не залишиться! На другий день мати пішла на роботу. А дівчинка погралась у дворі. Потім побігла до подружок. І раптом пригадала про свою обіцянку все поробити вдома. — Ой, пропала моя голівонька, —вигукнула вона. Дівчинка стояла у дворі й дивилась на всі боки. За що їй узятись? Але чомусь жодної роботи не бачила. Якби їй впав у вічі віник, вона би підмела у дворі. Трапився би совок — прибрала би сміття, ганчірка — помила би підлогу. Раптом вона побачила на веранді ляльку. Дівчинка взяла її й почала гратись. Настав вечір. Уся сім’я зібралась у хаті. Після вечері мама спитала: — Ну, що ти сьогодні, донечко, стигла зробити в хаті? — Ой, — відповіла дівчинка, — я шукала роботу і не знайшла її. Ти, коли йшла з дому, заховала всі роботи! Мама засміялась: — Як це так вийшло? Віник і совок під ґанком, ганчірка ось там, на цвяшку. Тобі треба навчитися самій знаходити роботу. Наші школярі схожі у своєму ставленні до навчання на цю дівчинку: якщо пальцем не вкажеш, як це роблять завжди вчителі, то й роботи не буде. Отже, карантин назвати хорошим способом покращити успіхи в навчанні навряд чи можна. До того ж, це й не є прямим обов’язком цього шкільного «заходу», швидше дотичним підпунктом до загального питання.
Проблемою сьогоднішньої освіти й медицини є те, що час то діти, які перейшли бар’єр сьомого року навчання, звичним ділом уважають прогулювання уроків, а маючи знайомих чи родичів у медичних установах, легко забезпечують себе «діагнозами про застуду».
Повертаємось до шестиденки. Спосіб наздогнати матеріал, утрачений під час «вимушених» канікул, усе-таки є. Навчання, а таке практикують знову, відбувається по суботах, відповідно до пропущених днів у хронологічному порядку. Перша субота — працюємо за понеділок, друга субота — за вівторок і так до кінця. Єдине, що не тішить, — це старенька радянська шестиденка, коли діти ходили до школи шість днів на тиждень. І якщо в той час це приносило неабияку користь, то в наш час таке перепрацювання лише сприяє викривленню розуміння навчального процесу. Цьому є звичайне пояснення. На жаль, суботні відпрацювання — це тільки формальність і відбувається, як кажуть, для галочки. Зазвичай можемо зіткнутися з такою картиною суботнього навчання:
1) у класі всього половина учнів (якщо не менше). Усі вони розслаблені, адже звикли, що субота — це день відпочинку. Психологічно діти, звикнувши до однієї ситуації, дуже важко адаптуються до іншої, перебазовуються на іншу хвилю. Якщо ця хвиля не сприяє їхнім бажанням, вони набираються агресії й іноді виконують необдумані речі, незрозумілі дорослій людині: «Частина учнів поїхала до бабусь, дідусів, а інша частина навіть не бачить потреби в таких позаурочних заняттях. Чим гірший я?» Ось уже один недолік;
2) уроки в більшості шкіл скорочені: учителі, як не одноразово про це говорилось, теж люди й мають свої проблеми, свою сім’ю, інші обов’язки, а такий «позаштатний розклад» зовсім не вписується в життєві корективи більшості з них. Ось і доводиться робити уроки дещо коротшими. Діти ж, знаючи про тривалість уроку, настільки розчиняються у своїх проблемах, що й викладача, по суті, не чують, а тільки роблять розумний вигляд. Така байдужість тягне за собою й запізнення на уроки, й постійне відпрошування «на хвилинку» та багато інших речей, що просто-таки зривають суботній урок. Мабуть, непродуктивність таких «відпрацювань» деякі школи таки розуміють, тому винайшли інший спосіб — нульові та додаткові уроки. Нульовий урок ставиться переважно на 7:45 або на 8:00, залежно від того, коли розпочинаються уроки у школі. Проте на такі уроки учні часто спізнюються й не встигають або й лінуються прийти. А додаткові уроки ставляться після уроків. Це найдієвіший спосіб затримати клас у повному складі. Але й тут виникає проблема, трохи психологічного плану: учень залишиться й буде слухати, записувати, відповідати, ось тільки мозок відключиться й усі дії будуть машинальними, тобто й сприймання та запам’ятовування зійде до нуля. Ось вам ще один недолік карантину.
Лікування вдома, або скільки дітей повернеться до школи? Отже, звернемось до основної мети карантину — запобігання розповсюдженню застудної інфекції серед школярів, дезінфекція шкіл. Якщо другого пункту реально уникнути, то перший — це тільки вуаль, щоби прикрити справжню проблему. Карантин. Що ми бачимо на вулицях? Величезна кількість дітей з мокрими спинами, червоними носами й голими руками грається у сніжки. Жодна дитина, не заражена хворобою, у час таких канікул не сидітиме вдома й не читатиме книжку. З іншого боку, коли б не канікули, то дитина ходила б до школи, училася протягом дня, а повернувшись додому, повинна була б сідати за уроки та продовжувати навчання. Після карантину, як правило, значна частина здорових до цього часу дітей не повертається за шкільну парту ще як мінімум тиждень. У цей же час у школах переважно жодна дезінфекція не проходить, а після «канікул» діти повертаються до тих же заражених класів. Владні структури освіти, намагаючись зробити хоча б якісь кроки в бік «хорошої справи», часто забувають: те, що вони вважають вірним рішенням, не завжди приносить хороші результати, не завжди відповідає нормам реального світу, а не утопії, сформованій людьми, які не мають справ безпосередньо зі школою. Якщо говорити про здоров’я дітей у школі, то тут варто звернути дещо в інше русло, не те, яке несе за собою карантин. Було би значно доречнішим по вернути у стіни школи фізичне загартування, використовувати народні методи оздоровлення дитини. Будь-який із бабусиних методів видасться значно пліднішим, аніж натягнутий по струнах карантин з метою «вилікуватись». Усе частіше й частіше ми замислюємось: чи потрібні ті «додаткові» канікули? Чи не завдадуть вони шкоди тим, кого ми намагаємось уберегти?
Владні структури освіти, намагаючись зробити хоча б якісь кроки в бік «хорошої справи», часто забувають те, що вони вважають вірним рішенням, не завжди приносить хороші результати, не завжди відповідає нормам реального світу, а не утопії, сформованій людьми, які не мають справ безпосередньо зі школою.
Саме такі думки спонукатимуть до полемік, а полеміки до роздумів, що виллються в дії. Головне, щоб вони йшли на користь, а не на шкоду.
О. Іванова-Комарщук
Відкритий урок  1’ 2009 



Нет комментариев.

Отправка комментария